Рішення CCF за 2026 рік: про що свідчать сім нових уривків

Комісія з контролю за досьє Інтерполу (CCF) опублікувала сім витягів із рішень за 2026 рік. П’ять із рішень CCF за 2026 рік передбачають видалення; одне рішення передбачає збереження «червоного повідомлення» за умови оновлення досьє, а одне — збереження розповсюдження інформації. Усі сім рішень містяться в нашій базі даних рішень CCF, кожне з яких супроводжується коротким викладом та повним опублікованим текстом.

Чотири з цих рішень стосуються опису дій розшукуваної особи (2026-01, 04, 05 та 07), а три — відмов у видачі (2026-02, 05 та 06). Рішення 2026-05 відноситься до обох категорій, а рішення 2026-03 стосується катування співпідсудних.

Більшість рішень ґрунтуються на попередніх прецедентах, а два з них йдуть далі. У рішенні 2026-05 Комісія пояснила, чому у повідомленні або «Diffusion» має бути описано, у чому саме звинувачується особа. Такий опис дає змогу іншим країнам-членам перевірити, чи можуть вони надати співпрацю: наприклад, чи є така поведінка злочином за їхнім законодавством, чи не минув термін давності щодо неї, або чи не виключають її їхні договори про співпрацю. У 2026-03 висновок про те, що співвідповідачі зазнали тортур, зроблений регіональним судом з прав людини у їхній власній справі, призвів до скасування «червоного повідомлення» щодо заявника.

Короткий огляд рішень CCF за 2026 рік

Опис того, що зробила ця людина

Стаття 83(2)(b)(i) Правил Інтерполу щодо обробки даних (RPD) вимагає, щоб «червоне повідомлення» містило короткий виклад фактів, що надає «стислий і чіткий опис злочинної діяльності розшукуваної особи, включаючи час і місце вчинення передбачуваного злочину». Три рішення стосуються саме цієї вимоги або її еквівалента для «розсилок»: у двох випадках дані було видалено, а в третьому — збережено.

У Рішенні № 2026-07 у викладі фактів йшлося про масштабну контрабанду заморожених товарів співробітниками компанії заявника, з наведенням конкретних цифр щодо товарів та прибутку, отриманого завдяки ухиленню від сплати мита (п. 25). Щодо самого заявника там зазначалося лише те, що він організовував та керував своїми співробітниками і давав їм вказівки щодо контрабанди, при цьому не наводилося жодних подробиць щодо того, кому саме що було доручено.

«За відсутності індивідуалізованого або точного опису саме лише твердження про те, що він дав вказівку скоїти злочин, само по собі є недостатнім для того, щоб вважатися конкретною інформацією, яка пов’язує його з відповідною діяльністю».

CCF, Рішення № 2026-07, пункт 27

Доступ до даних було заблоковано під час дослідження через «відсутність відповідних відповідей з боку НЦБ» (п. 4). На повторне запитання щодо ролі заявника Національне центральне бюро (НЦБ) надіслало відповідь, яка «лише повторює основну інформацію, що вже міститься в червоному повідомленні» (п. 28).

У ньому також згадувалося про остаточне судове рішення, але це рішення стосувалося лише співвідповідачів, і в ньому ніде не зазначалося, чи проводився судовий розгляд щодо заявника в рамках окремого провадження. Комісія не могла встановити, чи заявник все ще перебуває в розшуку з метою притягнення до кримінальної відповідальності, як зазначено в повідомленні, чи для відбування покарання, а отже, не могла гарантувати дотримання статті 12 щодо якості даних (пункти 21–23). Дані було видалено.

Рішення № 2026-04 стосувалося запиту про видачу «червоного повідомлення» у справі про відмивання грошей. У короткому викладі фактів зазначалося, що заявник пропагував пірамідну схему, заборонену центральним банком, проте сама схема так і не була описана (пункти 21 та 22), а єдиним доказом його причетності до неї був один переказ коштів від одного з директорів компанії (пункт 23).

Він заявив, що є практикуючим адвокатом і що платежі, які він отримував від співвідповідачів, які були його клієнтами, покривали витрати на юридичні послуги та оренду його майна, щодо чого він надав договір оренди (пп. 12 та 13). НЦБ не відповіло на неодноразові нагадування Комісії щодо цього пояснення (п. 18). Вона також не надала ордер на арешт, що саме по собі не дозволило Комісії переконатися у дотриманні статті 12 (пункт 20). Комісія висловила «занепокоєння» тим, що наведені факти не становили чіткого опису причетності до злочину відповідно до статті 83(2)(b)(i), і ці дані було вилучено (пункт 24).

Виклад фактів щодо зловживання повноваженнями у Рішенні № 2026-01 було визнано достатньо чітким. У ньому вказано дату, спосіб та місце вчинення діяння, посаду заявника в раді директорів, його участь у висуненні кандидатури заступника директора, який підписав договір, а також ціну продажу, що втричі нижча за ринкову вартість; ці факти підтверджуються документом слідчого (пункти 22 та 23). Комісія визнала наявність «чіткого опису ролі заявника» (п. 24), відхилила аргумент про те, що дана справа є корпоративним спором щодо тих самих фактів (пп. 28–31), та залишила дані без змін.

Попередня судова практика

Ніщо з цього не суперечить попереднім рішенням. Уже в перших уривках, опублікованих CCF у 2017 році, Комісія запитувала, чи вказує NCB на «можливу фактичну особисту участь» особи (2017-08, п. 26), а у 2023 році зазначила, що інформація «повинна чітко визначати роль заявника, його конкретні злочинні дії, час та засоби вчинення правопорушення» (2023-05, п. 27).

Твердження про те, що ця особа давала вказівки, без уточнення, які саме, вже було визнано таким, що суперечить даним за 2018 рік (2018-08, п. 39), так само як і відмова НБК відповісти на запитання Комісії щодо ролі цієї особи (2024-02, п. 32). У рішеннях 2026 року міститься більш конкретне посилання на стандарти Генерального секретаріату, зокрема на його рекомендації від 25 серпня 2023 року щодо резюме фактів (2026-05, п. 19).

Така сама вимога щодо дифузій

У Рішенні № 2026-05 Комісія зазначила, що стаття 83 не застосовується «у вузькому сенсі» до повідомлень про розшук. Потім вона постановила, що «з огляду на схожість цілей» між «червоними повідомленнями» та повідомленнями про розшукуваних осіб вимоги щодо якості, передбачені статтями 12 та 99(2) Регламенту про захист даних (RPD), разом із вимогами щодо релевантності та зацікавленості, передбаченими статтями 35 та 37(h), «передбачають необхідність чіткого та послідовного опису передбачуваних злочинних дій, що інкримінуються розшукуваній особі, для поширення такого повідомлення» (пункт 18).

Комісія «Diffusion» перелічила звинувачення, що варіювалися від зловживання службовим становищем до відмивання грошей та шахрайства, і всі вони були пов’язані з митними транзитними деклараціями. Комісія не змогла встановити, чи заявника звинувачували в тому, що він сам склав нібито шахрайські декларації, чи в тому, що він отримав вигоду від них як представник компанії, і вона «не змогла чітко зрозуміти, які саме дії становлять об’єкт злочину за кожним із окремих звинувачень» (п. 20).

«Вимога, закріплена в RPD, щодо надання чіткого опису злочинних дій, що пов’язують суб’єкта даних із висунутими обвинуваченнями, не є суто формальною, а, насамперед, має на меті надати іншим країнам-членам можливість перевірити свою здатність співпрацювати на основі цих даних, наприклад, шляхом застосування принципу подвійної кримінальності, строків давності або виняткових положень, що виключають певні види злочинів із сфер дії договорів про співпрацю».

CCF, Рішення № 2026-05, пункт 21

Ми очікуємо, що цей абзац буде часто цитуватися. Країна, до якої звертаються із запитом, може не мати можливості перевірити наявність подвійної кримінальної відповідальності або власний строк давності на підставі фактів, які вона не може зрозуміти, і ми не знайшли раніше опублікованого уривка, який пов’язував би вимогу щодо опису саме з цією причиною.

Попередня судова практика

Сама вимога не є новою. Комісія вже розглядала опис у витягах із «Diffusions» за 2017 рік (2017-13, пункти 27 та 28). На цій підставі вона вилучила дві публікації «Diffusions» у 2023 році (2023-01, пункти 39 та 40; 2023-03, пункти 30–32) та застосувала той самий критерій у 2026-01 (пункт 20).

Відмова у видачі та судові процеси заочно

Три рішення стосуються випадків відмови в екстрадиції, і вага, що надається кожній такій відмові, здається, залежить від причин, з яких вона була винесена.

У Рішенні № 2026-02 заявник був заарештований за кордоном, і місцевий суд відмовив у його екстрадиції через реальну небезпеку несправедливого судового розгляду та утримання під вартою в умовах, що не відповідають міжнародним стандартам (п. 24). Поки тривало це судове провадження, у державі, що подала запит, його заочно засудили без адвоката як втікача, якого «неможливо розшукати» за кордоном, хоча в судових документах зазначалося, що він проживав у третій країні та володів там компанією з контактними даними, доступними для загалу. НЦБ так і не продемонструвало, що було зроблено для його повідомлення, і жодних апеляційних засобів захисту не залишалося (пп. 18–21). Комісія визнала дані такими, що не відповідають статті 2 Статуту Інтерполу, і їх було видалено (п. 25).

У Рішенні № 2026-05 Комісія процитувала рішення апеляційного суду країни, до якої було направлено запит, який визнав документи держави-запитувача «надзвичайно заплутаними». Вона розглядала відмову як «додатковий доказ» того, що злочинні діяння не були чітко описані (п. 25), а також спиралася на своє власне попереднє рішення, в якому було визнано, що «практично ідентичний запит» співвідповідача не відповідає вимогам (п. 26). НЦБ запитуваної держави так і не надало відповіді на запитання Комісії щодо відмови, проте Комісія визнала це рішення автентичним на підставі повідомлень, зафіксованих у файлах Інтерполу, та власного підтвердження НЦБ-запитувача (п. 22).

У Рішенні № 2026-06 Комісія ще раз наголосила, що відмова «сама по собі безпосередньо не впливає на відповідність» даних (п. 20). У даному випадку відмова ґрунтувалася на строках давності, встановлених державою, до якої було направлено запит, — «технічному питанні, яке є специфічним для кожної країни», що не заважало іншим країнам-членам, у яких діють інші строки давності, співпрацювати (п. 22). Заявник, який має подвійне громадянство, також скаржився на те, що його ніколи не розшукували в другій країні громадянства, де він проживає. Ця країна не видає своїх громадян, і Комісія натомість вказала на «швидке надсилання запиту про екстрадицію» до країни, де його заарештували (пункти 23 та 24). Червоне повідомлення було збережено, а відмова має бути зафіксована в справі відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї AGN/53/RES/7 (п. 25).

Попередня судова практика

Усі три рішення є продовженням попередніх. Формулювання щодо відмов вперше з’являється в опублікованих уривках 2018 року, у рішенні, де відмова з міркувань прав людини розглядалася як «додатковий доказ» і сприяла виключенню (2018-03, пп. 46, 49 та 53), а рішення 2026-02 тісно дотримується цієї аргументації (пп. 22 та 23). Вимога щодо повідомлення, яку воно застосовує (п. 19), зазначається в опублікованих уривках ще з 2024 року: держава, що здійснює переслідування, «повинна продемонструвати, що вона доклала всіх зусиль для встановлення контакту з обвинуваченим» (2024-05, п. 32).

Відмови також раніше розглядалися як докази щодо самих звинувачень: у 2019 році відмови від співпраці викликали «серйозні занепокоєння щодо загальної узгодженості звинувачень» (2019-06, п. 41). У витягу за 2017 рік Комісія вирішила обидва питання, порушені у справі 2026-06, однаково. Вона визнала «нерелевантним» той факт, що не було подано запиту про екстрадицію до країни, яка не могла екстрадувати власного громадянина, та залишила повідомлення після відмови на підставі строку давності, при цьому відмова була зафіксована в матеріалах справи (2017-03, пункти 42–46).

Тортури щодо співпідсудних

Рішення № 2026-03 стосувалося «червоного повідомлення» щодо викрадення, бандитизму та вбивства. Регіональний суд з прав людини встановив порушення заборони на катування у справі, порушеній співвідповідачами, які стверджували, що знущання відбувалися під час слідства в рамках того самого судового розгляду (п. 29). Заявник зазначив, що його зізнання були доказами проти нього.

НЦБ заперечив, що зізнання були отримані під тортурами, і зазначив, що справа ґрунтується також на інших доказах. Комісія дійшла висновку, що хоча це рішення й не стосувалося безпосередньо заявника, воно надавало «вагомі підстави» для його скарги, і розглядала його як «авторитетну оцінку» ризиків, з якими він міг зіткнутися в разі екстрадиції (п. 30). Вона визнала, що ці дані не відповідають статті 2, і їх було вилучено (п. 31).

«Той факт, що незалежний трибунал встановив, що троє співвідповідачів зазнали тортур, викликає серйозні побоювання щодо можливих порушень прав людини та принципів належного судочинства стосовно заявника у разі його екстрадиції та притягнення до кримінальної відповідальності у справі, що лежить в основі цього «червоного повідомлення».

CCF, Рішення № 2026-03, пункт 30

Попередня судова практика

Цей принцип вже згадується у витягу за 2018 рік: показання, отримані під тортурами, «не можуть використовуватися як докази» (2018-08, п. 43; 2026-03, п. 28). У справі 2018-08 обвинувачення, як видається, ґрунтувалося переважно на зізнанні, від якого обвинувачений відмовився (п. 44). У 2026-03 Національний координаційний орган заявив, що має інші докази, а висновок, зроблений незалежним судом у справі співвідповідачів, все одно був достатнім для виключення справи зі списку.

Пересування та відоме місцеперебування особи

У Рішенні № 2026-01 Комісія зазначила, що стаття 81(3)(d) Регламенту про розшук осіб (RPD), згідно з якою Генеральний секретаріат повинен скасувати повідомлення, якщо національний центральний орган (НЦО), що подав запит, має дані, необхідні для вжиття заходів, але не вживає жодних заходів і не надає для цього обґрунтованих підстав, «може застосовуватися mutatis mutandis» до повідомлень про розшук з метою затримання (п. 42). Аргумент заявника не був прийнятий, оскільки він не зміг довести, що держава, яка подала запит, знала його точне місцеперебування (п. 43). Міністерство юстиції держави, до якої звернулися із запитом, надіслало листа з запитом про те, чи буде подано запит про екстрадицію, але держава, яка подала запит, заявила, що її прокурор ніколи не отримував цього листа. З огляду на свої «обмежені можливості щодо з’ясування фактів», Комісія не змогла встановити, що держава, яка подала запит, не вжила заходів (п. 45).

Попередня судова практика

У попередніх рішеннях цей обов’язок застосовувався до компанії Diffusions (2017-02, пункти 33–35; 2018-05, пункти 36 і 37).

Практичні рекомендації щодо подання запиту

• Якщо короткий виклад фактів не оприлюднено, першим кроком може стати подання запиту на доступ до інформації.
• Перевірте виклад фактів на відповідність пункту (i) підпункту (b) частини 2 статті 83 або статтям 12, 35, 37(h) та 99(2) щодо «поширення» та вкажіть, які дії, дату та місце подій у ньому приписуються особисто заявнику. Такі слова, як «доручив» або «сприяв», або ж платіж, який ніхто не пояснює, можуть виявитися недостатніми для опису власної поведінки заявника.
• У разі наявності кількох обвинувачень може бути корисно запитати, які саме дії лежать в основі кожного з них (2026-05, п. 20).
• Альтернативна версія подій навряд чи буде визнана обґрунтованою сама по собі (2019-07, п. 32). У справі 2026-04 пояснення заявника щодо платежів було взято до уваги, оскільки він підкріпив його документами, а НБК так і не надав відповіді на нього (пп. 13 та 23).
• Рекомендується перелічити кожну прогалину в запиті, щоб було легше помітити, якщо НЦБ не усуне її. Його мовчання або відповідь, що повторює зміст повідомлення, негативно позначилися на даних у 2026-04 та 2026-07.
• Порівняйте повідомлення з останнім судовим рішенням і, якщо це можливо, отримайте ордер на арешт та судове рішення. Повідомлення, в якому особа все ще значилася як така, що розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності після винесення обвинувального вироку, викликало сумніви відповідно до статті 12 у справі 2026-07 (пункти 22 та 23), а відсутність ордера мала такий самий ефект у справі 2026-04 (пункт 20).
• У разі можливості самостійно подайте повне обґрунтоване рішення про відмову в екстрадиції, оскільки Національне центральне бюро держави, до якої звернулися із запитом, може не надати відповіді Комісії (2026-05, п. 22), та вкажіть, як його висновки стосуються заявника або опису його дій. Відмова на підставі закінчення строку давності у справі 2026-06 призвела лише до внесення відповідної позначки до справи.
• У разі, якщо стверджується, що держава, яка подала запит, знала про місцеперебування особи та не вжила жодних заходів, корисним може виявитися збереження доказів того, що її органи влади отримали відповідне листування (2026-01, п. 45).
• Можливо, варто з’ясувати, що сталося зі співвідповідачами. Рішення Комісії щодо справи «Diffusion» (2026-05), пов’язаної зі співвідповідачем, та рішення регіонального суду, отримане співвідповідачами (2026-03), обидва зіграли на користь заявника.
• Судове рішення у справі співвідповідачів також може свідчити про те, що заявнику не інкримінується жодного конкретного діяння (2026-07, п. 26).

Повний текст кожного уривка можна прочитати в базі даних рішень CCF, а наша безкоштовна послуга перевірки щодо скасування повідомлень Інтерполу показує, які підстави можуть застосовуватися до конкретного повідомлення.

Чарлі Магрі є засновником Othersideспеціалізованої юридичної фірми, що займається виключно питаннями, пов’язаними з Інтерполом та ККФ. Раніше він обіймав посаду юрисконсульта в Секретаріаті Комісії з контролю за файлами Інтерполу.