Чарлі Магрі спільно з Сандрою Гроссман з Grossman Young & Hammond є співавтором статті, опублікованої Міжнародною асоціацією адвокатів (IBA). Стаття під назвою «Репозиторій практики Інтерполу 2024 року: невирішена напруга між сприянням поліцейській співпраці та захистом прав людини», містить аналіз останнього видання Репозиторію практики Інтерполу щодо статей 2 та 3 Конституції.
Стаття починається з контекстуалізації подвійної ролі Інтерполу: як глобальної поліцейської інституції та як суб'єкта, зобов'язаного дотримуватися міжнародних принципів прав людини. У ній підкреслюється, що системи Інтерполу, зокрема червоні повідомлення та розсилки, все частіше використовуються авторитарними державами для здійснення транснаціональних репресій під виглядом забезпечення дотримання кримінального законодавства.
Включення статті 2
Вперше Репозиторій 2024 року містить роз'яснювальні вказівки щодо статті 2 Статуту Інтерполу, яка зобов'язує організацію діяти «в межах законів, що діють у різних країнах, та в дусі Загальної декларації прав людини». У статті обговорюється, як це включення роз'яснює, що Інтерпол повинен активно захищати права особи, а не просто зберігати нейтралітет. Далі пояснюється, як Репозиторій включає посилання на міжнародні та регіональні стандарти, включаючи МПГПП та судову практику Європейського та Міжамериканського судів з прав людини.
Автори критично оцінюють систему оцінки Репозиторію відповідно до статті 2, включаючи її фокус на ситуації з правами людини в державі, що подає запит, незалежності судової влади та ризику заподіяння шкоди особі. Вони зазначають, однак, що ці рекомендації залишаються переважно теоретичними і не містять практичних прикладів, які могли б допомогти практикам оцінювати відповідність у складних випадках.
Вони також виявляють тривожні неоднозначності, такі як припущення, що деякі порушення прав (наприклад, надмірне тримання під вартою до судового розгляду) самі по собі можуть не робити повідомлення таким, що не відповідає вимогам. У статті наголошується на необхідності більшої ясності щодо того, коли і як альтернативні форми доказів (такі як юридичні висновки або особисті заяви) можуть бути використані для обґрунтування заяв про зловживання, особливо в ситуаціях, коли доступ до судів є неможливим.
Керівні принципи відповідно до статті 3
Що стосується статті 3, яка забороняє Інтерполу втручатися у справи переважно політичного характеру, то в цій статті розглядається розширене трактування Репозиторієм справ, що стосуються політичних діячів, протестної діяльності та звинувачень, пов'язаних з тероризмом. Вітається включення практичних прикладів, які допомагають розрізнити справжні кримінальні звинувачення та ті, що використовуються як привід для політичних переслідувань.
Однак автори підкреслюють значні прогалини, особливо у випадках, пов'язаних із фінансовими злочинами, які все частіше використовуються для переслідування політичних опонентів та бізнесменів. Хоча Репозиторій визнає можливість зловживання, він не надає достатніх критеріїв або прикладів для оцінки політично чутливих економічних злочинів.
У статті звертається увага на те, як ці обмеження впливають на «нетрадиційних» жертв зловживань з боку Інтерполу, таких як бізнесмени, які потрапили в політично мотивовані судові процеси. Автори закликають до більш чітких рекомендацій у цих сферах, а також до більшої інституційної ясності щодо стандартів доказування та оцінок, що базуються на контексті.
Висновок
Магрі та Гроссман роблять висновок, що хоча Репозиторій 2024 року відображає прогрес, зокрема завдяки розширенню сфери застосування та включенню статті 2, він у кінцевому підсумку не зможе подолати розрив між принципами та практикою. Вони стверджують, що без більш чітких прикладів на основі сценаріїв та інституційної підтримки Репозиторій залишається скоріше амбіційним, ніж оперативним. Вони закликають Інтерпол надати пріоритет чіткості, послідовності та розподілу ресурсів у майбутніх переглядах, щоб забезпечити ефективні запобіжні заходи проти зловживання.
