Чарлі Магрі став співавтором статті, опублікованої Міжнародною асоціацією адвокатів (IBA), разом із Сандрою Гроссман з Grossman Young & Hammond. Стаття під назвою “Звід практики Інтерполу 2024 року: нерозв'язана напруженість між сприянням поліцейській співпраці та дотриманням прав людини” пропонує аналіз останнього видання Зводу практики Інтерполу щодо статей 2 і 3 Статуту.
Стаття починається з контекстуалізації подвійної ролі Інтерполу: як глобальної поліцейської установи та як суб'єкта, пов'язаного міжнародними принципами прав людини. У ній підкреслюється, як системи Інтерполу — зокрема, червоні повідомлення та дифузії — дедалі частіше використовуються авторитарними державами для здійснення транснаціональних репресій під виглядом кримінального правозастосування.
Включення статті 2
Вперше Звід практики 2024 року включає інтерпретаційні вказівки щодо статті 2 Статуту Інтерполу, яка передбачає, що організація діє “в межах законів, що існують у різних країнах, та в дусі Загальної декларації прав людини.” У статті обговорюється, як це включення роз'яснює, що Інтерпол повинен активно захищати права особистості, а не просто зберігати нейтралітет. Далі пояснюється, як Звід практики включає посилання на міжнародні та регіональні стандарти, зокрема Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП) та юриспруденцію Європейського та Міжамериканського судів з прав людини.
Автори критично оцінюють рамки оцінки Зводу практики відповідно до статті 2, включаючи його фокус на дотриманні прав людини державою-запитувачем, судовій незалежності та ризику заподіяння шкоди особі. Однак вони зазначають, що ці вказівки залишаються переважно теоретичними та не містять практичних прикладів, які могли б допомогти фахівцям в оцінці відповідності у складних справах.
Вони також виявляють тривожні двозначності, такі як припущення, що деякі порушення прав (наприклад, надмірне досудове тримання під вартою) самі по собі можуть не призвести до невідповідності повідомлення. У статті наголошується на необхідності більшої ясності щодо того, коли і як альтернативні форми доказів (такі як юридичні висновки або особисті заяви) можуть бути використані для обґрунтування заяв про зловживання, особливо в умовах, де доступ до судів неможливий.
Вказівки згідно зі статтею 3
Переходячи до статті 3, яка забороняє Інтерполу втручатися у справи переважно політичного характеру, у статті розглядається розширене трактування Зводом практики справ, що стосуються політичних діячів, протестної діяльності та звинувачень, пов'язаних з тероризмом. Вона вітає включення практичних прикладів, які допомагають розрізняти справжні кримінальні звинувачення та ті, що використовуються як привід для політичного переслідування.
Однак автори виділяють значні прогалини, особливо у справах, що стосуються фінансових злочинів, які дедалі частіше використовуються для переслідування політичних опонентів та бізнесменів. Хоча Звід практики визнає потенціал для зловживань, він не надає достатніх критеріїв або прикладів для керівництва оцінкою політично чутливих економічних злочинів.
У статті звертається увага на те, як ці обмеження впливають на “нетрадиційних” жертв зловживань Інтерполу, таких як бізнесмени, які опинилися в політично мотивованих провадженнях. Автори закликають до більш чітких вказівок у цих сферах, а також до більшої інституційної ясності щодо стандартів доказування та оцінок на основі контексту.
Висновок
Магрі та Гроссман роблять висновок, що хоча Звід практики 2024 року відображає прогрес, зокрема завдяки розширеному обсягу та включенню статті 2, він зрештою не долає розриву між принципом і практикою. Вони стверджують, що без чіткіших прикладів на основі сценаріїв та інституційної підтримки Звід практики залишається скоріше прагненням, ніж оперативним інструментом. Вони закликають Інтерпол надавати пріоритет ясності, послідовності та розподілу ресурсів у майбутніх переглядах, щоб забезпечити ефективні запобіжні заходи проти зловживань.
